antet

Regio UE GR MDRAP focsani fonduri-ue
 

Муніципальний театр “Майор Ґ. Пастія»

 

«... з бажання зробити свій, хоча б малюсінький внесок у просвітництво та освіту румунського народу, якому, віддавшись усім серцем, чесною працею, спочатку в лавах армії,  яку служив як хороший патріот, воюючи навіть після поранення у Війні за незалежність, признаний факт нагородженням  декількома відзнаками, серед яких золота медаль «За військову доблесть», прикріплена на грудях Його Величністю Королем Карол на полі бою в Болгарії, а після відставки, я займався сільським господарством, працюючи важко щодня, з натягом і поневірянням, більше 40 років, бачачи необхідність для міста Фокшань мати Храм мистецтва, я вирішив, що з моїх заощаджень та наполегливістю громадян побудувати в 1908 році театр, розташований у центрі м. Фокшань, моє місто народження, щоб служив в якості місця культури і народної освіти.» (випис з тестаменту Майора Ґ. Пастія)

Незважаючи на свої скромні розміри, Фокшань, у кінці XIX століття зазнав справжній зріст у сфері драматичного мистецтва й культури, завдяки самовідданості й наполегливості місцевої інтелігенції й любителів театру, таких як Іоан Лупеску.

При цьому новому культурному імпульсі, ентузіасти та культурні діячі зіткнулися з необхідністю побудування приміщення для театральних вистав. Поряд із питаннями про розташування, їхня дилема ускладняється також через зникнення в 1906 році старого будинку театру, побудованого в 1871 році актором Іоан Лупеску. За цих обставин, майор Ґ. Пастія, філантроп і син м. Фокшань, у своєму прагненні до популяризації культури та просвітництва пожертвував мерії Фокшань гарненьку суму (більше 500000 леїв) для того, щоб звести сучасний будинок.

Основи фундаменту майбутнього будинку закладені під час церемонії 11 жовтня 1909 року. Із цієї нагоди була викарбувана пам’ятна монета, яка зазначала як автора архітектора К.К. Чуґоля Ciugolea (аверс – «Театр м. Фокшан, побудований в 1909 р.», а на реверсу – «Донор майор Ґ. Пастія, мер міста І. Ґ. Поєнару, інженер Ґ. Васілеску»), у той час як підрядником був архітектор Сіміон Васілеску.

Будівництво театру, реалізовано в стилі бароко, було завершено в 1913 році; сам будинок культури являє собою мініатюрну копію Національного театру м. Ясси, а також м. Одеси.

21 листопада театр відкрив свої двері, напоготові провести свої перші вистави: «Колодязь Бладузії» за Васіле Александрій та «На березі річки» за фокшанським автором Олинеску-Асканіо.

 1927 році будівля театру була оснащена сучасним обладнанням, його апаратура містила: механізм для сцени, меблі в стилі бароко, прикрашена сцена, завіси, привезені із Заходу; усе це натхненне великими європейськими містами Берлін, Париж і Брюссель. Крім того, театр був обладнаний котельним опаленням і вентиляцією, а в 1927 році, будучи підключений до громадськоїÂ  водопровідної мережі.

Зі структурного погляду «будівля складається із трьох поверхів і підвалу. На першому поверсі хол із виходом нагору та в гардероб. На другому поверсі розміщені: фойє, крісла й сцена. З фойє дві бічні сходи піднімаються до лоджії й балкона. Доступ здійснюється через портал із шістьма колонами з композит капітеллю, які підтримують балкон нагорі. Сцена має отвір із напівкруглою аркою, оздоблений багатою квітчастою позолоченою ліпниною. Внутрішні стіни, у вигляді прямокутних або квадратових панелей, обведені ліпниною у вигляді позолочених паличок та із квітковими прикрасами в кутах. Глядацька зала покрита круглою аркою, обрамленою в насиченому рослинному оздоблені позолоченої ліпнини, з розфарбованими ангелами. Фасади прикрашені гармонійно з рослинними орнаментами, стилобатами, віконними рамами та рустикою. Мансардний дах із люкарнами (світловими люками)». (Національна культурна спадщина побудов повіту Вранча – Музей Вранчі)

Незважаючи на пройдені десятиріччя та всілякі лиха, які її спіткали, будівля залишається й на сьогоднішній день символом гордості для культури Вранчі; Театр являється сполученням із художньою принципіальною винахідливістю, що призвело до створення цього справжнього храму Аполлона; безперервні зусилля нагадують одну людину, чиє ім’я ніколи не покине пантеон Фокшанських особистостей.